До кінця 1-го тис. не допускалось використання муз. інструментів.
Поділ церкви на зап. католицьку і сх. православну офіційно закріплено "схизмою" 1054. У Зап. Європі виник ряд місцевих центрів католицизму зі своїми варіантами літургії:
римська, міланська (Амвросіанська), староіспанському (мозарабська), давньофранцузька (галликанська), кельтська (британо-ірландська). Поступово всі регіональні традиції витіснив офіційний рим. хорал (див. Григоріанський спів). Всі канонізуючі. піснеспіви ділилися на 2 великі групи. Створення нових наспівів тривало аж до Тридентського собору (1545-63), який заборонив ряд піснеспівів, у т. ч. стежки і багато секвенцій. Стежки стали одним з джерел літургійної драми. Тексти та наспіви церк. служб містилися в спец. книгах (див. Антіфонарій, Градуал, а також Liber usualis}.
До 9 ст. католичних церквах співи були одноголосними. У 9-13 ст. виникли різні форми багатоголосся - органум, дискант, та ін. Однак аж до 15-16 ст. багатоголосся розумілося як обробка одноголосного григоріанського наспіву. У практиці школи Нотр-Дам епохи Ars antiqua склалися основні форми і жанри середньовікового багатоголосся.
У 18 - початку 19 вв. З розвитком опери та симфонії відбувалися драматизація і симфонизация церковних жанрів; нерідко твори втрачали свою богослужбову функцію і ставали самостійними композиціями. Твори, в різних церковних жанрах були створені композиторами віденської класичної школи. Особливо значні останні меси І. Гайдна, Реквієм В. А. Моцарта, "Урочиста меса" Бетховена.
На Русі церковна музика набула поширення разом з прийняттям християнства по византійському зразку в кінці 10 ст. За системою жанрів і складу словесних текстів пісень ця церковна музика принципово відрізнялася від западно-європейської і була виключно вокальною.
З початку 19 ст. центром духовної музики стала капелла. У кін. 19 - поч. 20 ст. у творчості А. Д. Кастальського, В. І. Ребікова, Н. І. Черепніна проявилися нові принципи обробки старовинних розспівів. Вершиною розвитку церковної музики цього часу з'явилися "Літургія Іоанна Златоуста" і "Всеношна" Рахманінова.
