Щоб оцінити необхідність нової класифікації музичних інструментів, розглянемо критично нині використовувану. Вона була запропонована в 1914 Еріхом Моріцем фон Хорнбостелем і Куртом Заксом1. Її сильні сторони бачаться нам у наступних її властивостях.
КХЗ багата за змістом. КХЗ пропонує розгалужену систему таксонів, за допомогою яких описуються музичні інструменти. У певній, але не повною мірою така система побудована відповідно до вимог самих авторів до її логіки2.
КХЗ струнка за зовнішньою формою репрезентації, що використовує цифри у різних позиціях. У класифікації, на відміну від математики, це не система числення, що встановлює множинні коефіцієнти для позиційних розрядів, — це візуалізація на листі ієрархічної системи таксонів, яка інтерпретує ранг елемента системи як функцію від його позиції. Описаний тип побудови використовується і в інших випадках - як, наприклад, у системі бібліотечної класифікації DDS, або так званої десяткової класифікації Дьюі3. Закс та Хорнбостель, високо оцінивши DDS4, бачили її недостатність для органології; визнаючи її впливом геть власну класифікацію, підкреслювали відмінність систем [9, 235]. Використання цифр допомагає формалізувати знакову репрезентацію ієрархічних відносин таксонів.
КХЗ продемонструвала прикладну ефективність. За допомогою КХЗ органологи різних країн вже описали найбагатший емпіричний матеріал, що включає інструменти хронологічно та етнічно різноманітних культур.
КХЗ увійшла до широкої науково-соціальної конвенції. Вона отримала повсюдне визнання та ходіння в органології, розвиваючись у музикознавчій спадщині міжнародного масштабу.
Але ми знаходимо у КХЗ і проблемні сторони, які представляємо так.
КХЗ немає досить чіткого теоретичного обгрунтування. Самі укладачі вказували, що «передумовою для правильного опису та класифікації (номенклатуризації) має бути знання суттєвих ознак інструментів різних типів» [9, 230]. Ми вважаємо, що досягти такого знання можна лише маючи теоретичну модель музичного інструменту, у розробці якої й робимо перші кроки. Тоді на основі моделі органологія зможе отримати нові можливості для вирішення різноманітних проблем. Наприклад, обґрунтовано виділити таксономічний універсум класифікації, або основний клас об'єктів, що описуються, позначити його ім'ям-терміном і визначити обсяг цього терміну.
Творчі уроки :
У сучасному світі, що відрізняється інтенсивною віртуалізацією предметного середовища людської цивілізації, ми не стали б повністю довіряти принципу емпіричної очевидності у вирішенні питання, які об'єкти і за яких умов функціонують у суспільному житті людини як музичні інструменти. Зрозуміло, у такій моделі має знайти місце вже згадуване «знання суттєвих ознак інструментів різних типів», до якого ми намагаємося наблизитись у подальшому викладі.
КХЗ небездоганна за логікою побудови. Її автори, хоч і стверджували, що «першу вимогу, яку слід пред'явити до класифікації, — це єдність принципів розподілу» [9, 230], самі не завжди її дотримувалися. Наведемо приклади деяких таксонів та відповідних їм ознак6. Підклас ударних ідіофонів (11) ділиться далі на розряди в залежності від того, чи ударяють по інструментах безпосередньо (111) або опосередковано (112). А для підкласу щипкових ідіофонів (12) очевидна (але явно не сформульована) ознака порівняння для наступного рангу — форма конструкції, в якій коливається язичок. Самі розряди визначаються, наприклад, так: 121 «щипкові ідіофони» «у формі рамки» [9, 242], 122 «щипкові ідіофони у формі дощечки або гребеня» [9, 243] і так далі. Видно, що у різних підгрупах (11, 12) під час переходу до розрядів ознака класифікації не зберігається, що суперечить принципу безперервності поділу.
У класі ідіофонів ознака порівняння для його підкласів — спосіб звуковидобування; самі ж підкласи названі так: «11 Ударні ідіофони» [9, 238], «12 Щипкові ідіофони» [9, 242], «13 Фрикційні ідіофони» [9, 243], «14 Ідіофони з дмухом» [9, 244 . А в класі хордофонів вже мається на увазі інша ознака порівняння для підкласів – характер зв'язку струноносія та резонаторного корпусу. Самі підкласи називаються «31 Прості хордофони або цитри»7 та «32 Складові хордофони»8. І для класу аерофонів ознака порівняння для таксона другого рангу — також не «спосіб звуковидобування», як для ідіофонів чи мембранофонів.
Або інший приклад із КХЗ. В описі класу 2 («Мембранофони») читаємо: «Джерело звуку - туго натягнуті перетинки» [9, 244]. Далі підклас 24 зветься «Наспівувані барабани (мірлітони)» і характеризується наступним чином: «Перепонка приходить у коливання при наспівуванні або мовленні; своїх звуків вона видає, лише надає забарвлення звучанню голоси» [9, 247]. Тут виявляється суперечність між тезами, наведеними вище: мембрана в «співаних барабанах» одночасно є і не є джерелом звуку. Такої суперечності не виникло б, якби існувала модель інструмента з виділенням джерела звуку (згаданого у 2) та перетворювача звуку, згаданого у 24. Але моделі немає.
Логічно необґрунтованим нам бачиться і той етап класифікації хордофонів (всередині розряду «323 арфолютні»), на якому в КХЗ виводяться такі «заключні знаки підрозділу» (термін авторів), як «4 гра молоточком або калатушками» та «8 з клавіатурою» [9] , 253-254]. Видно, що для груп 4 та 8 єдність ознаки класифікації не витримується. Адже молоточок (калатушка) - різновид збудника коливань, тоді як клавіатура - компонент пристрою, що управляє збудником.
Дані та подібні до них приклади з КХЗ свідчать, на наш погляд, про те, що в різних гілках класифікації не використовуються ті самі послідовності функціональних ознак9. Маються на увазі не згадані в КХЗ «тілесні» ознаки конструктивних вузлів інструменту — їх тип, наявність, форма, кількість, способи кріплення та інші, які, зрозуміло, повинні змінюватися інструментами різних класифікаційних груп. Потребують опису в першу чергу ті типові функції конструкції інструменту, які дані вузли виконують. Більше того, для отримання логічної безперервності викладу (яка не завжди спостерігається в КХЗ) у певній гіпотетичній ідеальній класифікації очікується одноманітно впорядкована безліч функціональних ознак. Тоді в деревоподібній системі таксонів (груп) її різним «гілкам» одного і того ж рангу відповідали б одні й ті ж функціональні ознаки. Ми вважаємо, що згадану множину можна отримати на основі теоретичної моделі музичного інструменту, до введення в яку ми і починаємо далі.
КХЗ не відображає докладно всіх областей реально існуючої інструментальної практики початку XXI століття. За час, що минув після видання 1914 року роботи, пов'язаної з КХЗ, розрослася і отримала повсюдне вживання величезна група електрофонів. У первісному варіанті КХЗ інструменти цього класу взагалі не розглядалися, хоча вже існували нечисленні зразки10. У самого Закса термін «електрофон» зустрічається, мабуть, не раніше 1940 [18, 467]. КХЗ сьогодні, з урахуванням сучасних її редакцій (revisions), має для опису групи електрофонів таксони лише перших рангів11. Крім того, розподіл у деяких підгрупах не є послідовним. Наприклад, усередині підгрупи «51 Електроакустичні електрофони» упорядниками, мабуть, малася на увазі ознака поділу для позначення розділів, яку ми визначаємо як «тип джерела звуку». У зв'язку з цим виглядає логічним виділення підгруп ідіофонів (511), мембранофонів (512), хордофонів (513), аерофонів (514). Але як потрапили до цієї групи перетворювачі (515) [17, 21–22], під якими у цій редакції КХЗ розуміються мікрофони, звукознімачі, гучномовці? Адже зазвичай взагалі не виробляють звуку, на відміну інших членів групи.
При використовуванні інформації ссилка на сайт обов'язкова www.zaspivaj.com
