Народна пісня - музично-поетичний твір, найпоширеніший вид вокальної народної музики. Народна пісня - одна з найдавніших форм музично-словесної творчості. У деяких древніх і сучасних видах народної музики вона існує в синкретичній єдності з танцем, грою, інструментальною музикою, словесним і образотворчим фольклором. Відокремлення її результат тривалого історичного розвитку фольклору. Народну пісню відрізняє багатство жанрів, різних за походженням, характером та функціями в народному житті. Істотна риса більшості традиційних жанрів - безпосередній зв'язок народної пісні з побутом, трудовою діяльністю (наприклад, пісні трудові, що супроводжують різні види праці - бурлацькі, покісні, прополочні, жниварні, молотильні та інші, обрядові, що супроводжують землеробські та сімейні обряди та святкування, - колядки) , масляні, веснянки, купальські, весільні, похоронні, ігрові календарні тощо).
Танцеві народні пісні невіддільні від різноманітних народних танців. Найбільшого музичного розвитку у фольклорі всіх народів отримали ліричні пісні. Вони співаються соло, ансамблем, хором. Саме у цьому жанрі відкристалізувалися вищі форми багатоголосся, складні мелодійні та музично-поетичні композиційні структури. Різноманітність змісту ліричних народних пісень зумовлено насамперед різноманітністю соціальних груп, які створюють та виконують їх (землероби, ремісники, робітники, студенти та інші). Кожна соціальна група має свою пісенну лірику.
Творчі уроки :
У народній пісні переважає строфічна та куплетна форма, часто з композиційно виділеними запівом, приспівом або рефреном (особливо в хоровій народній пісні). Різним за змістом поетичним строфам (куплетам) кожної народної пісні відповідає зазвичай один наспів, що варіюється при неодноразовому повторенні (протягом усієї пісні). Традиційної селянської пісенності, особливо архаїчної по витоках (пов'язаної з працею та обрядом), властиві так звані наспіви-формули – короткі мелодії, що відповідають зазвичай одному віршовому рядку або двовіршній строфі та вживані з текстами різного змісту, але однаковою побутовою (або риту наприклад, численні весільні пісні одного села можуть виконуватися на одну-дві мелодійні формули.
Народний співак зазвичай не мислить мелодію пісні поза її текстом, і навпаки. Створення слів і музики народної пісні – єдиний творчий процес, у якому вирішальне значення має традиція: народна пісня виникає з урахуванням законів, естетично дієвих кожному даному пісенному колективі, і тому підпорядковується нормам музыкально-поэтической типології. Так, у кожному жанрі народної пісні існують провідні та периферійні за значенням пісенні типи (ритмічні, мелодійні), на основі яких пізнається варіантність народної пісні. Поряд із варіюванням основних пісенних типів у народній творчості часто використовуються перетекстування старих мелодій та переінтонування старих текстів. Особливе місце у народно-пісенному репертуарі займають пісні вірші поетів (з фольклорними мелодіями) і фольклорні варіанти авторських (композиторських) мелодій (прийнятих за народні). Відомі також звані «бродячі» мелодії, виконувані в різних народів зі своїми пісенними текстами. У фольклорі кожного народу є справжні шедеври пісенного мелосу. Народна пісня займає величезне місце у житті, культурі кожного народу.
При використовуванні інформації ссилка на сайт обов'язкова www.zaspivaj.com
